|
|
Сторінка психолога
Матеріали для педагогів та батьків щодо психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку
1. Як заспокоїти дітей під час війни
2. Як подбати про дитину, якщо ви знаходитеся з нею в укритті
3. Як говорити з дитиною, якщо батько чи мати захищає країну 4. Правила підтримки, якщо родина евакуюється з дитиною 5. Фізична безпека дітей під час війни. Сайт «Освітній омбудсмен України»
7. Поради, як підтримати дитину в дорозі від ЮНІСЕФ 9. Як поводитися на блокпостах з перекладом на жестову мову 10. Ресурси позитивного батьківства від ЮНІСЕФ «П’ять мов у спілкуванні з дитиною»
13. Як надавати першу психологічну допомогу 14. Як підтримати дітей у часи невизначеності та стресу. Поради від ЮНІСЕФ
16. Методичні рекомендації щодо надання першої психологічної допомоги сім’ям з дітьми, дітям, які перебувають/перебували у зоні збройного конфлікту
17. Для тих, хто приймає емігрантів і переселенців, для допомоги в адаптації
18. «Розкажи мені». Безкоштовна інтернет-платформа для психологічних консультацій
19. Як говорити про війну та повітряну тривогу з дітьми: поради чернівецької психологині
20. Як швидко заснути, коли ви тривожні і вам важко розслабитися 25. Онлайн-медіаресурс, присвячений освіті та вихованню дітей в Україні
З метою створення морально безпечного освітнього середовища вільного від насильства та булінгу в ЗДО систематично проводяться просвітницькі заходи. 06.11.2024 року з метою підвищення рівня професійної компетентності педпрацівників у сфері запобігання та протидії булінгу в ЗДО було проведено тренінгове заняття на тему: «Профілактика булінгу, жорстокості та насильства в дошкільному середовищі».
ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ
Багатьох батьків хвилює питання готовності дітей, котрі досягли шестирічного віку, до навчання в школі. Психологічну готовність до шкільного навчання розглядають як комплексний показник, який включає наступні компоненти:
Інтелектуальна готовність Часто батьки зважають на вміння діток читати, рахувати тощо. Натомість потрібно дивитись на сформованість певних відділів головного мозку та готовність психологічних процесів – мислення, сприйняття, пам'яті та уваги. Наприклад, дитина може не вміти розв'язувати приклади, але має поняття про число, вміє порівнювати, аналізувати. Отже, все готово до самого навчання.
Вольова готовність Така готовність означає вміння дитини примусити себе робити те, що не викликає в неї великого інтересу чи миттєвого задоволення. Це також і вміння всидіти за партою, захоплено слухати розповідь чи дивитись виставу впродовж 20 хвилин. Якщо такого в поведінці дитини не спостерігається, то їй просто нудно буде вчитись в школі.
Мотиваційна готовність Така готовність – це бажання дитини відвідувати уроки в школі та прийняти для себе нову соціальну роль. В дитини повинна бути позитивна мотивація («В школі цікаво!» «В школі можна знайти багато друзів»). Найкраща мотивація для першокласника: «В школі цікаво, а те, що вивчаєш там - корисно».
Соціальна готовність Це вміння дитини спілкуватися з однолітками та дорослими, вміння пояснити свої потреби та попросити про допомогу. Така готовність також означає сформованість навичок самообслуговування, вміння дотримуватись певних правил. Дотримання правил, в свою чергу, виховує відповідальність за свої вчинки та слова. Прагнення дитини до самостійності є ознакою того, що вона готова певний час знаходитись без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься самотньою чи безпорадною в школі.
Фізична готовність Насамперед, мова йде про сформованість скелету. Приблизно в 7 років тіло дитини зазнає перебудови: руки стають пропорційно довгими відносно тулуба, з'являється талія. Основним критерієм фізичної зрілості дитини є її здатність дотягнутися рукою до протилежного вушка через голову («Філіппінський тест»). Важливе значення має і координація рухів. Тому фізіологічна зрілість є важливою, бо дитині доведеться витримувати певні фізичні та розумові навантаження.
Сім правил про покарання дітей від Володимира Леві (доктора медичних і психологічних наук):
1. Покарання не повинне шкодити здоров’ю – ні фізичному, ні психічному. Більше того, по ідеї покарання має бути корисним, чи не так? Ніхто не сперечається. Проте той, хто карає – забуває подумати…
2. Якщо є сумнів, що краще не карати – не карайте. Навіть якщо зрозуміли, що зазвичай занадто м’які, довірливі і нерішучі. Ніякої «профілактики» і ніяких покарань «про всяк випадок»!
3. За один раз – одне. Навіть, якщо провин здійснено відразу неймовірна множина, покарання може бути суворим, але тільки одне і за усе відразу, а не поодинці за кожну. Салат з покарань – страва не для дитячої душі! Покарання – не за рахунок любові, не залишайте дитину без заслуженої похвали й нагороди. Ніколи не віднімайте подарованого вами чи кимось іншим – ніколи! Відмінити можна лише покарання. Навіть якщо набешкетував так, що гірше не буває, навіть якщо підняв на вас руку, але сьогодні ж допоміг хворому, захистив слабкого… Не заважайте дитині бути різною.
4. Термін «давності». Краще не карати, ніж карати із запізненням. Деякі занадто послідовні вихователі сварять і карають дітей за провини, виявлені через місяць, а то й рік (щось зіпсував, стягнув, напакостив), забуваючи, що навіть в суворих дорослих законах береться до уваги термін давності правопорушення. Облишити. Пробачити. Є ризик навіяти маленькому негідникові думку про можливу безкарність? Звичайно. Але цей ризик не так страшний порівняно з ризиком затримки духовного розвитку. Запізнілі покарання навіюють дитині минуле, не дають бути іншою.
5. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпаний – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
6. Без приниження. Щоб там не трапилось, якою б не була провина, покарання не повинне сприйматися дитиною як торжество вашої сили над його слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотному напрямку! 7. Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання вона повинна боятися, не гніву нашого, а нашого засмучення.
Не можна карати та сварити:
ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Що таке самооцінка?
Це оцінювання людиною самої себе, своїх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків. Наприклад, як дитина оцінює свою зовнішність? Вона вважає себе гарною, негарною, такою, як усі.
Якщо запитати дитину, наскільки вона розумна, то почуєте, як вона оцінює власний інтелектуальний потенціал. Звичайно, така самооцінка – результат порівняння себе зі своїми однолітками, з дорослими, а ще – відбиток ваших оцінок малюка. Тобто залежно від того, як часто і щиро ви дитину підбадьорюєте й підтримуєте, в неї формується висока або низька самооцінка.
В якому віці дитина вже здатна оцінювати себе, свої особистісні якості?
Напевно, після трьох років. І найчастіше в цьому віці ми від неї почуємо: «Я найрозумніша! Я найрозумніша!». А у п’ять – шість років картина змінюється. І дитина може вам сказати, що не знає, як вона. Або розповідає, що вона дурна, нещасна… Ось тут і потрібно замислитися батькам.
Коли може виникнути низька самооцінка? Коли ви часто сварите малюка, коли він відчуває, що чомусь не виправдовує ваші очікування. Коли ви порівнюєте його з іншими дітьми не на його користь: «Ось Мишко добре їсть! А ти сидиш третю годину над тарілкою…». А після порівняння себе з дорослим малюк і зовсім засмучується.
До чого може призвести занижена самооцінка в майбутньому? До того, наприклад, що ваша дитина не зможе відстояти свою точку зору. Їй буде складно налагоджувати взаємини з людьми, спілкуватися з позиції впевненої в собі людини.
А якщо дитину весь час хвалити й говорити, що вона гарна, чи не стане її самооцінка занадто високою?
Хвалити потрібно тільки за те, що дитина зробила щось самостійно, за добрий вчинок… І ніхто не говорить, що не варто звертати уваги на погану поведінку. Однак, не можна принижувати дитину, карати її фізично. Діти які постійно зазнають приниження та фізичного карання від батьків, виростуть скоріше агресивними або невпевненими в собі, ніж самодостатніми.
А якщо все таки самооцінка у дитини висока й навіть занадто?
Найчастіше можна побачити дітей із високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина, і все крутиться довкола неї. Можна, звичайно, припустити, що така дитина виросте лідером… Але в житті все виявляється не так, тому що ця дитина, потрапивши в дитячий колектив, отримує адекватну оцінку своїх якостей, і виникає стрес. «Виявляється, я не най – най … », - думає маля.
Малюк повинен відчувати, що його люблять, що він потрібний своїм батькам, що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе ставитиметься добре.
Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною?
|
